Скварява Стара
Загальна характеристика села.
Загальна площа сільської ради - 971,1 га
Кількість дворів – 267
Населення – 1161 чол.
Дітей шкільного віку – 144 чол.
Дітей дошкільного віку – 125 чол.
Історична довідка села Стара Скварява
Пізнай свій край, себе, свій рід,
свою землю,- і ти побачиш
свій шлях у життя.
Г. Сковорода
Наш край - край різноманітних природних багатств, мальовничих краєвидів, великих рівнинних, горбистих і гористих територій, малих потічків і великих повноводних рік. Вершини гір, ліси, скелі і печери, численні джерела, багаті історичні пам’ятки з сивої давнини, героїчного минулого і сучасного – широке поле для творчих пошуків і захоплюючих мандрівок.
На південь, за 2 км від міста Жовкла розташувалось одне з найдавніших сіл Жовківщини Стара Скварява. Село відноситься до долинного типу утворення сіл, які будувалися в давні часи в залежності від розташувань джерел води. З однієї сторони, північної, від міста Жовкни село відділяє г. Гарай, а на південному-сході від села Мокротин г. Біла Гора, яка також як і г. Гарай є частиною горбистого пасма Розточчя.
Територія села розташована приблизно на висоті 300 м над р.м В околицях села на поверхню виходить декілька джерел, а на території самого села знаходиться джерело, з якого бере початок річка Свинка, яка відноситься до басейну річки Західний Буг.
Територія села Стара Скварява має географічні об'єкти. Які можна віднести до рекреаційних. Представлені оглядові місця можуть бути використані для відпочинку і туризму.
Перша згадка про Скваряву Стару (так називалося село до ІІ світової війни) датується 1398 роком. Видатний історик Іван Крип’якевич у своїй праці наводить саме цю дату. Після знищення городища Щекотин, що знаходилося між валами над Гараєм, очевидно, частина втікачів оселилася між двома горами біля джерел, що тепер становлять центральну вулицю села.
Місцеві жителі розповідають декілька легенд про походження назви населеного пункту, але практично усі вони зводяться до слова «шкварити», «смажити», «пекти» м´ясо. Село має кілька легенд.
Перша легенда розповідає про бідну вдову, що жила з сином біля річки. За їжу вони мали дичину, що приносив син з полювання. Подорожніх вдова частувала «скварками» (так місцеві жителі називають смажені кусочки м´яса у смальці). Тому і звідти така назва.
Інша легенда оповідає про бідного втікача, що врятувався від татар і вижив за рахунок залишків їжі, які залишали на вогнищах мисливці – смаженого сала. Від цього і пішла така назва поселенню.
Найбільш вірогідною є третя легенда. На околиці села заможні люди виїжджали на декілька днів і влаштовували полювання. Після себе вони залишали вогнища, рештки їжі, а з часом тут появилися люди - вправні мисливці, виправлячі шкур і інші. Від слова «скважити» або «скварити» і походить назва села.
Історія Славної Долини.
Розлога долина, що знаходиться на північному сході села, має цікаву легенду, що переказується століттями від батьків до дітей. У сиву давнину, коли наші землі потерпали від постійних набігів татар, селяни не мали засобів до ефективної оборони. Отож, в час жнив, коли прийшла страшна звістка про наближення загону татар, люди були в паніці. Один чоловік запропонував вихід: зібрати снопи зжатої пшениці докупи і одягнути в селянський одяг, самі ж чоловіки з луками засіли за ці снопи. Коли наблизився загін у долину, татарські лучники вистрілили, але снопи на впали, це посіяло непорозуміння і здивованість . Тоді посипалися стріли селян - і вороги втекли. На честь цієї перемоги люди назвали місце Славною долиною( додаток 4).
Дещо вище над долиною простягається пасмо г. Гарай, де знаходиться модринова алея, насаджена у XVІІ ст.,а в підніжжі північного схилу знаходиться частково засипаний вхід до підземного коридору в формі хреста, про який також в народі ходять різні легенди. Коридор цегляний. циліндричний з отинькованим склепінням. І цегли, яку використовували при будівництві Жовківського замку, тому існує версія, що це підземний хід, що веде до Львова, монастиря у Крехові, замку у Жовкві і потаємного виходу на схилі гори Гарай.
Церква святого Архистратига Михаїла
Найдавнішою збереженою пам'яткою народної архітектури в Україні. Впродовж свого півтисячолітнього віку вона була свідком багатьох подій, що пережив рідний народ, – величних і трагічних.
Біографія церкви розпочалася з сусіднього Глинська, що був наступником княжого міста Щекотина, де вона постала між валами давнього городища, розташованого на вершині Гараю над Скварявою. Її збудували 1508 року і посвятили Чуду Св. архангела Михайла. На глинському цвинтарі стояла ще княжа церква, про що свідчать поховання ХІ-ХІІІ ст. Церква Св. Михайла простояла на городищі понад 200 років. В кінці XVII ст. вона опустіла, бо чисельна глинська громада звела собі аж дві церкви у доступніших місцях. Закинену будівлю 1715 року звезли з Гараю у Скваряву і поставили на місце згорілої старої дерев'яної церкви Втечі до Єгипту Пр. Богородиці, відомої з 1578 року. А на старому городищі на місці забраної церкви поставили кам'яний хрест, який стояв ще в середині XIX ст.
На сьогодні, це одна з найдавніших українських дерев'яних церков, що мають конкретну дату. Її іконостас – єдиний вцілілий зразок українського сакрального малярства ХVІ-ХVІІ ст. .
У 1998 році іконостас із старої церкви забрали на реставрацію до Львова. Під час реставраційних робіт виявили його історичну і культурну цінність. Більшість ікон із ХVІ ст. і XVІІ ст. повністю збережені і є унікальною пам'яткою цього часу.
Другий випадок стався влітку 2008 року, коли зняли з внутрішніх стін старої церкви оббивку, якою були оббиті стіни, щоб через щілини не проходив холод. Тоді під час проведення проектних робіт по реставрації церкви на північній і південній стінах виявлено написи чорною фарбою на п'ятому знизу брусі. Отже, саме на 500-річчя було виявлено ці написи, хоча церкву могли досліджувати і швидше, і пізніше.
У 2015 році в жовтні місяці відбулось повернення Староскварявського Іконостасу XVI-XVIII ст. у село Стара Скварява .
На даний час відкритий музей «Староскварявський Іконостас XVI-XVIII ст..
Завідувач музею – Скіра Степан Васильович .
